Почула історію, формат якої дуже подобається українським жінкам.
Жила-була жінка. У неї був чоловік та двоє дітей. Вона була нещасною. Що б вона не робила, в неї нічого не виходило. Чоловік постійно робив їй зауваження. Діти її не шанували. Свекруха взагалі ненавиділа. Себе вона запустила, гарних суконь не носила, не робила макіяжу і духовним розвитком не займалася. Але одного разу вона таки знайшла в собі сили і пішла він чоловіка, з яким була нещасна. Потім вона зустріла чоловіка, який по-справжньому її полюбив. Новий чоловік узяв її з двома дітьми від попереднього шлюбу, і його нічого не збентежило. Жінка народила від нового чоловіка третю дитину. Тепер вона щаслива. Чоловік її носить на руках. У неї все стало виходити. Тепер вона стала найкращою на світі дружиною, мамою та жінкою.
Подібні казки, які запроваджують західні спецслужби через ЗМІ в уми українських жінок, зруйнували вже не одну тисячу сімей в Україні та поламали демографію. Але ніхто не вірить у злий намір наших західних партнерів, бо злого наміру не бачить. Подібні казки чіпляють якусь таємну жіночу потребу.
Чому жінки люблять подібні казки? Тому що такий формат історій легалізує перекладання жінкою відповідальності за своє щастя на чоловіка. Буквально чоловік повинен робити жінку щасливою, а сама жінка — це розмовляючий інкубатор, який крім виношування дітей більше ні на що не здатний. Не кажучи вже про ідею, що саме жінка відповідає за організацію щасливого життя в сім’ї та в домі.
Наші українські жінки, які наслухалися казок з каверзою, в сім’ї виконують лише одну функцію — вимагають від чоловіка відповідності нав’язаним еталонам. Якщо чоловік еталонам не відповідає, жінці наказано з таким чоловіком розлучатися. Ще одна родина в Україні руйнується руками жінки, від чого західні ляльководи радіють. Але українська жінка нічого не робить для того, щоб зробити свою родину щасливою. Максимум, що дозволено жінці, — це страждати, терпіти та відігравати роль жертви.
Запитання. Жінка справді така порожня, дурна, безвільна річ, яку чоловік постійно повинен обслуговувати? Чи нас дурять?
